Переобрамлений націоналізм. Статус нації та національне питання у новій Європі

Європа, місце зародження національних держав і сучасного націоналізму у XVI ст., могла стати і їх цвинтарем наприкінці XX. Ллє замість того, щоб просуватися за рамки національних держав, Європа на зламі століть почала рухатись назад до національних держав, що найчіткіше проявилось у розпаді Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини на велику кількість національно визначених держав-спадкоємців. Ця масивна реорганізація політичного простору за національними лініями породила
особливі, динамічно пов’язані й у деяких випадках вибухонебезпечні форми націоналізму: автономістичний націоналізм національних меншин, націоналізм титульних націй нових країн, в яких живуть ці меншини, та транскордонний націоналізм «зовнішньої великої вітчизни», до якої ці меншини належать за спільною етнічністю, а не за громадянством.